Цікава та корисна енциклопедія - Органи чуття
Коло Знань
Субота, 03.12.2016, 17:32
| RSS
Головна Органи чуття
Меню сайту
Друзі сайту
Веселись Со Всеми

Тупак Амару Шакур

Форма входу
Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної системи чи органів чуття.

З позицій безпеки життєдіяльності особливо важливим є те, що органи відчуття сприймають і сигналізують про різноманітні види і рівні небезпеки. Отримана інформація передається в мозок людини; він її аналізує, синтезує і видає відповідні команди виконавчим органам. Залежно від характеру одер­жуваної інформації, її цінності буде визначатися наступна дія людини. Водно­час, для з’ясування засобів відображення у свідомості людини об’єктів і про­цесів, що відбуваються в зовнішньому середовищі, необхідно знати, яким чи­ном улаштовані органи чуття, і мати уявлення про їх взаємодію.

Історія науки про закономірності і механізми формування орга­нів чуття пройшла довгий шлях свого розвитку й зумовлена склад­ним, комплексним характером цих знань. Комплексний підхід до вирішення цих проблем пояснюється тим, що для розуміння засо­бів відображення зовнішнього світу необхідно мати знання з різних наук: анатомії, фізіології, психології, біофізики, біохімії і навіть та­ких фундаментальних наук, як фізика, хімія і математика.

Сучасний етап розвитку фізіології органів чуття пов’язаний з іме­нами таких учених, як І. М. Сєченов (1829-1905) та І. П. Павлов (1849—1936). І. П. Павлов розвинув працю І. М. Сєченова про ре­флекси головного мозку, створив вчення про аналізатори як сукуп­ність нервово-рецепторних структур, що забезпечують сприйняття зовнішніх подразників, трансформацію їхньої енергії у процес нер­вового збудження і проведення його в центральну нервову систему.

Сучасна наука про відчуття використовує декілька термінів, дуже близьких за значенням: «органи чуття», «аналізатори», «аферентні системи», «сенсорні системи», що часто розглядаються як рівно­значні. У сучасній фізіології, враховуючи анатомічну єдність і спільність функцій, розрізняють вісім аналізаторів. Проте в системі взаємодії людини з об’єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки все ж таки виступають зоро­вий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну, або доповнюючу, функцію. Водночас необхідно враховувати також і ту обставину, що в сучасних умовах є ціла низка небезпечних чинни­ків, що створюють надзвичайно важливу біологічну дію на людський організм, але для їхнього сприйняття немає відповідних природних аналізаторів.

Кожен аналізатор складається із сприймаючих утворень (рецепторів), що відходять від них нервів і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де відбуваються остаточні аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів. Як бачимо, органи чуття є периферичними частинами аналізаторів. Вони обумовлюють наступні основні види чутливості: нюх, смак, дотик, зір, слух, рівновага і положення тіла в просторі.

Нюх – процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи речовин, розташовані в слизистій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Ці елементи представлені нюховими клітками, рецепторами. Рецепторні клітки мають короткі (15- 20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих кліток знаходяться в товщі слизистою, поверхня якої складає 240- 500 мм2. Нюхові рецептори складають орган хімічного відчуття. У людини їх близько 40 млн., а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн.). Цим пояснюються високі здібності собак уловлювати запахи.

Периферичні відростки нюхових кліток закінчуються булавоподібними потовщеннями. Ці потовщення на своїй вершині містять 10- 12 загострених волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними антенами, що активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин.

Вважається, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизистої носових раковин і розчиняються у секреті залоз, які теж розташовані в слизистій носа. Розчинені таким чином речовини дратують нюхові волоски і булавоподібні потовщення. Звідси імпульси поступають по нюхових нервах в центри нюху головного мозку, розташовані в проміжному мозку і корі. Там формується відчуття запаху речовин що вдихаються.

Система нюхових рецепторів, нюхових нервів і центрів нюху складає аналізатор нюху. Цей аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин в повітрі (а вони можуть виявитися небайдужими для здоров’я), розпізнавати їжу, що зіпсувалася. Для працівників парфюмерної, харчової промисловості, сфери живлення втрата нюху може стати причиною зміни професій.

Смак – процес сприйняття смакових властивостей речовин, що потрапляють на рецептори слизистої мови і порожнини рота. Життєва роль смакових відчуттів, як і нюхових, менше, ніж зорових і слухових. Проте вони не втратили свого значення, оскільки забезпечують визначення якості споживаної їжі, сприяють поліпшенню апетиту.
Сприйняття смаку обумовлене смаковими сосочками з нирками, розташованими в слизистій мови. У дітей, а іноді і у дорослих смакові нирки знаходяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв’язках. Смакових нирок у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з подовжених, щільно прилеглих один до одного смакових і опорних кліток. На одному з кінців кліток є 40-50 якнайтонших ворсинок.
Copyright MyCorp © 2016
Сайт управляється системою uCoz